Під ковдрою сновидінь
Крадучись, майже навшпиньках вечір спокійно зайшов до вітальні і зняв свої мокрі і дещо брудні кроси, залишивши їх при включеному світлі, далеко за старезною тумбою і все він не розумів – для чого дощ? Чому до чаю потрібен цукор?! Чому газети мають чорно-білий шрифт? Чому люди штовхають його в спину, коли загорається зелене світло на переході. Його думки яскраво горіли, мерехтіли блискавицями, снували іскрами і були переспілими полуницями, запеченими на сонці. То перед його очима здіймались тендітні пір’їнки – то мерехтіли сніжинки, виконуючи соло….із ним на одинці. На запітнілих окулярах вечора, оправа майже вся усипана сузір’ями, галактиками, далекими чумацькими шляхами і все майже мініатюрне і в той момент – безкрає і далеке. Хустинкою накритий акваріум, із прозорими тарганами –шипів і час від часу лускотів, наче від сміху лопались повітряні кульки. Застеленим ліжком, блукали зернисті феї. Вони мали продовгувате тільце і ледь примітне волоссячко зеленого ... Читати далі »