Головна » 2014 » Червень » 10 » П’ЯТНИЦЯ, 13-ТЕ
19:19
П’ЯТНИЦЯ, 13-ТЕ

© Каранда Галина

ПУНКТ ПРОКАТУ

П’ЯТНИЦЯ, 13-ТЕ

ФАНТАСТИКА

Андрій понуро йшов вулицею. Та й, правду кажучи, було чого сумувати. Ось вже тиждень, як він безробітний. Фірма, де три роки працював продавцем-консультантом, вирішила, що вигідніше закупити роботів-автоматів на цю посаду, ніж тримати штат живих людей, платити їм зарплату і оплачувати лікарняні. Та й робот значно швидше відповідає на найзамислуватіші питання покупців, аніж навіть консультант з великим стажем… Все менше й менше галузей діяльності залишилося для людей… Куди тільки не потикався Андрій, - ніде не потребували його послуг. Звісно, можна прожити й на виплатах по безробіттю, але ж що то за життя для молодого амбітного парубка…Та надії залишалося все менше…

Несподіваний порив вітру зірвав з голови хлопця капелюха. Нахиляючись, щоб підняти його, Андрій побачив прямо перед собою прозорі двері з табличкою «Шукаємо співробітників». Досить дивна об’ява… По-перше, вже давним-давно ніхто такі оголошення на двері не вішає, для цього є відповідні сайти…

А по-друге: що значить – співробітників? Чому не вказано конкретно вакансію? Що це, зрештою, за шарашкина контора?

Андрій підняв голову і прочитав вивіску: «Пункт прокату тіл». Вивіска була ця доволі скромна, без вензелів і логотипів. Просто скупий плакат із текстом. І все. Ні годин праці, ні такої вже звичної оку реклами. Швидше з цікавості, ніж від надії знайти  собі тут робоче місце, Андрій прочинив двері. І потрапив в досить прохолодне і просторе приміщення, що було дуже приємно на фоні задушливої надвірної спеки з запахом розпеченого асфальту.

    За широким столом сиділи і явно нудилися два досить ще молоді чоловіки. При появі Андрія один з них, вищий і з смішною борідкою, рвучко підхопився і подався вперед, ніби стрічаючи дорогого гостя, за що був нагороджений осудливим поглядом свого товариша.

-         Доброго  дня! Я за оголошенням…., - промовив Андрій, відчуваючи себе останнім дурнем.

-         Здрастуйте-здрастуйте, - запопадливо привітався той, що з борідкою. – Раді, раді…

-         Чому раді? – хлопцеві раптом захотілося втекти звідси.

З-за столу піднявся, нарешті, другий чоловік. Він був невисокий, пухкенький, бездоганно вибритий. Окуляри надавали йому не те що солідного, але якогось строгого  вигляду.

- Давайте ближче до діла… Яку саме роботу Ви шукаєте?

- Та… це я хотів запитати, що конкретно Ви можете запропонувати, - осмілів зненацька Андрій.- Що  таке «Пункт прокату тіл»?

- А як ви самі це розумієте?

- Та ніяк не розумію! Рекламний салоган якийсь, за яким може ховатися що завгодно!

- Помиляєтеся. Вивіску треба розуміти буквально.

- Тобто?

- Тобто саме буквально! От вам, допустимо, пощастило: у вас гарне тіло. Спортивне, накачане… а от уявіть, що це не так. Уявіть, що ви такий собі увалень з черевцем, чи квазімодо горбатий… А на побачення ж хочеться? Щоб краля яка не відшила – хочеться ж? отож… Зараз, збираючись на якусь відповідальну зустріч, ви ж прихорошуєтеся? Прикупляєте новий одяг, намагаєтеся приховати ним якісь свої недоліки…. Правда ж?

А тепер можна буде просто прийти сюди і взяти напрокат чи купити собі тіло на вибір…

-  Бррр …. З цього місця детальніше, будь-ласка…

- Та що тут неясно? Звісно, що тіла ті не висітимуть тут на плечках, як в магазині одягу…

Та примірка все-таки буде… ми, швидше, працюватимемо не як магазин, а як біржа, де зустрічатимуться бажаючі на деякий час чи й назавжди помінятися тілами…

-         Все ясно! – ляснув себе долонею по лобі Андрій. – Кажіть уже, де тут прихована камера?

-         Та ні… це не жарти… аж ніяк…

-         А що це тоді? Клуб любителів фантастики? Чи палата №6?

-         Заспокойтеся. Присядьте, будь-ласка. Ми дійсно не приколюємося.

-         Ми – вчені. Зовсім випадково, досліджуючи іншу тему, ми знайшли можливість технічного переселення душі з одного тіла в інше… при наявності двох душ і двох живих тіл… Цей, так би мовити, побічний продукт досліджень ми не внесли в звіт роботи інституту, під егідою якого працюємо, а швиденько запатентували… такий собі комерційний проект… Але біда в тім, що ми ж учені, а не бізнесмени. Теоретично  розуміємо, що на цьому можна підзаробити…. Але практично… навіть не уявляємо, як це розпочати… тому й шукаємо собі тямущого співробітника, що міг би допомогти нам розкрутитися… звісно,  взяли б його в долю…

 Андрій сидів, зовсім ошелешений.

-         Я – продавець консультант…. В принципі, я можу втюхати людині найнепотрібнішу їй річ… Але я не впевнений, що ви саме це шукаєте…

-         Саме це! Нам потрібна ефективна інформаційна кампанія і  реклама. Це по-перше! , - той, що з борідкою, загнув  мізинця на лівій руці, допомагаючи собі правою. – По-друге, треба, щоб люди не боялися мінятися тілами… а по-третє, щоб були готові платити за це гроші… тобто, треба зробити, щоб це стало спочатку модним і престижним, а потім – необхідним! Неначе мобільні телефони в момент їх широкого впровадження.

 Андрій почухав потилицю.

-         Здається, я починаю розуміти… Трохи… Але, зачекайте… Звісно, увалень з черевцем

з радістю поміняється з спортивним красенем, але як Ви змусите останнього на це погодитися?  Де Ви збираєтеся брати «ліквідні» тіла для обміну… Тим більше, ви й про купівлю щось там говорили…

-         Ми думали над цим. Є багато напрямків. По-перше, матеріальна зацікавленість. Чому б красеню трохи не підзаробити, лежачи на дивані, доки хтось в його тілі мадаму в готель зводить? По-друге, існує ж зараз екстремальний туризм. Люди добровільно в Чорнобиль їдуть, ще й гроші за це платять. То ж хай платять і за можливість пожити кілька днів в тілі, скажімо, інваліда, чи дистрофіка,  чи людини з вагою кілограмів 300… Думаю, відчуття будуть неймовірні й незабутні…

-         Ми перетворюємо вираз « постав себе на моє місце» в буквальний.

-         Ха! Дійсно, цікаво… це може прокатити… Але ж! а якщо з моїм рідним тілом щось трапиться, доки я в іншому буду? Якщо його покалічать, заразять снідом,

Кинуть під машину? І хто загине в цьому разі? Я чи він?

-         Ну… це крайні випадки… Гине той, чия душа в даний момент в конкретному тілі перебуває. Саме вона звільняється й відлітає. Вона ж не може перебувати в житті без тіла.

-         Ви ж, залишившись в чужому, зможете його обміняти на найбільш зручне вам…

-         Так, але ж воно буде ЧУЖЕ…

-         Розумієте, коли це приживеться і стане буденним, поняття чуже-рідне нівелюється…

Коли жінка волосся перефарбовує, воно ж теж стає їй чуже… чи, приміром, пластичну операцію робить… І ніхто цим не переймається, навпаки, радіють…Звісно, є певна категорія людей, які ніколи на це не підуть, вони волітимуть завжди бачити в дзеркалі саме себе. Та, думаю, це незначний відсоток. Більшість же прийме це за норму, звикне, і перейматиметься втратою рідного тіла не більше, ніж зіпсованою улюбленою рубашкою.

Але, звичайно, певна відповідальність буде. Медогляд до і після обміну, страховка, компенсації шкоди, умови договору в кожному конкретному випадку і т.д.

-         Ясно… може, й так. А як тоді люди взагалі впізнаватимуть одне одного? Якщо я сьогодні високий блондин,  завтра ефектна брюнетка, а післязавтра бабуська з ціпочком? Як мене дружина упізнає? І нащо їй бабуся з ціпочком замість мене?

-         Ха-ха-ха – розсміявся з борідкою. - Дуже хороше питаннячко! От нарешті, люди й научаться любити за душу, а не за тіло! Одним махом вирішиться найбільша моральна проблема людства!

-         А розпізнаватимуть елементарно, - додав дуже серйозно пухкенький. Ми розробили пристрій для зчитування аури і ідентифікації особи. Думаю, ви знаєте, що параметри  енергетичної оболонки людини, яку саме й прийнято називати душею, сугубо індивідуальні, як відбитки пальців. Маючи наш пристрій, кожна людина не лише легко впізнає відому їй особу у будь-якому тілі, але й відчуватиме, чи варто знайомитись з невідомою особою, чи близькі їхні енергетичні оболонки, чи на одному енергетичному рівні вони знаходяться… Тобто, по-ходу вирішиться ще й купа морально-етичних проблем, пов’язаних з тим, що люди, піддавшись впливу зовнішньої привабливості, вибирають в друзі-кохані-товариші-партнери чужих по духу осіб.

-         Заманливі перспективи ви окреслюєте… І прилад той виробляти – продавати теж ви будете, звичайно? – усміхнувся Андрій.

-         Хотілося б. Та, думаємо, втрутиться антимонопольний комітет, - засміявся у відповідь з борідкою.

-         У всякому разі, прилад ми вже запатентували, - додав пухкенький. -  Так що не страшно.

-         Аурометр називається…

-         А сам процес? Як той обмін відбуватиметься?

-         Та… довго зараз пояснювати….  Ми працюватимемо приблизно як шлюбне агентство. Збиратимемо заявки на конкретні характеристики тіл, яких потребують і які пропонуються… Потім клієнти приїжджатимуть до нас ( в майбутньому це буде розгалужена мережа пунктів). Далі – медогляд, підписання договору… А сам процес?   - Щось на зразок прямого переливання крові. Тільки без крові, і без болю, звичайно… тільки трохи паморочитиме і поколюватиме в висках.

-         Ви так говорите, наче пробували самі…

З борідкою зареготав, та, зустрівшись очима з пухкеньким, поперхнувся і закашлявся.

-     Вченим часто доводиться випробовувати на собі свої винаходи…, - промовив.

-         Хм  … то добре… Але яка моя роль у цьому всьому?

-         Розкрутка. Ясно, що така пропозиція спочатку налякає людей, викличе тьму дискусій щодо етики питання, може навіть церква втрутитися… Ну, міліція теж, але її аурометр має переконати і зробити нашим прихильником… Та проблеми на початку будуть обов’язково. Тож на вас – пошук першик клієнтів, реклама, створення позитивного іміджу, формування  суспільної думки….

-          Прямо передвиборчі технології…

-         Так і є. З тією лише відмінністю, що політики на місці топчуться, а наш винахід є проривом і  здійснить перехід людства на новий рівень розвитку…

-         Ну що ж… роботи я зараз однак не маю, втрачати мені нічого… а те, що ви пропонуєте, принаймні цікаво… Хотілося б ще уточнити матеріальний аспект…

-         Я ж уже сказав, - ми візьмемо Вас в долю.  30% . Щоб ви були зацікавлені. Думаю, якщо все складеться вдало, то наші внуки будуть добре забезпечені. В чиїх тілах вони б не жили., - вперше за всю розмову посміхнувся пухкенький.

-         О! внуки! А як мамам дивитися щодня на нове дитя?

-         Оце вже ні! Доки тіло росте й формується, чіпати його зась! Тим більше, що душа ж теж там якраз формується. Віковий ценз – необхідність, причому навіть не з 18-ти, а з 21-го…. В ідеалі, звичайно, було б з 25-ти, коли завершується формування тіла. Та тоді ми втратимо основну категорію  споживачів, бо саме молодь я вважаю нашими потенційними клієнтами. Старшим буде значно важче змиритися з новою реальністю.

-         Так, згоден… то з чого почнемо?....

-         Стоп! Ми беремо вас на роботу саме для того, щоб не заморочуватися подібними питаннями! Ми – вчені, свою справу знаємо, і добре її зробили. Тепер ваша черга. Ось вам папка з усіма необхідними поясненнями і документами.

-         А ви не боїтеся  отак просто мені її давати?

-         Ні. Все запатентовано і зареєстровано, так що вам не вдасться розгорнути цей проект без нас. Крім того, навряд чи втямите ви щось в технічній стороні питання.

-         Даємо вам тиждень на ознайомлення. І ще тиждень на можливість передумати. Якщо таки не передумаєте, то за 2 тижні чекаємо вас тут з чітким бізнес планом, і розробкою основних наших дій на найближчий місяць…

-         Добре… думаю, що не передумаю… А яке сьогодні число?

Пухкенький глянув на монітор.

-         Тринадцяте. - І, зітхнувши, додав, - П’ятниця.

 

Лубни 13,07,2012
Категорія: Проза | Переглядів: 311 | Додав: Каранда | Теги: ЛітПортал, ПЯТНИЦЯ, 13-ТЕ, проба пера | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar