Вчитись жити підкреслено мило у щасливій чужій стороні. 

Там я, звісно, прозрів би, прокинувсь: як паршиво з тобою було!

Як нахабно мене ти дурила, як прицільно ламала крило!

 

Та не дінусь від тебе нікуди! Ти – моя, хай яка ти не є. 

Я б утік. Та сплелося коріння павутинням – втекти не дає. 

Хоч дванадцятий кожний – іуда, й відречеться до ранку петро, 

Ми з тобою збираєм каміння: щось – за пазуху, щось – на добро. 

 

Я нікуди не дінусь від тебе. Бо без тебе весь світ замалий. 

Ти – до нього – повз мене?! –в обійми? Він хитрющий і трохи скупий!

А мені небагато ж і треба. Я за тебе – й на плаху, і в бій…

Я ж – народ твій! Вкраїночко! Нене! Ти й мене хоч колись зрозумій!